Ви знаходитесь тут:
- Борівський заклад дошкільної освіти "Берізка"
- Психологічна сторінка
- Робота з педагогічними працівниками
ПРИДІЛІТЬ ПАРУ СВОЇХ ХВИЛИН ,ЩОБ ПРОЧИТАТИ МУДРІ ПРИТЧІ !
МУДРА ПРИТЧА ПРО ТЯЖІННЯ
(Кожен знаходить тільки те, що уміє шукати)
- Я жодного разу не був тут. Скажи, старий, які люди живе в цьому місті?
Старий відповів йому питанням:
- А які люди були в тому місті, з якого ти пішов?
- Це були егоїстичні і злі люди. Втім, саме тому я з радістю поїхав звідти.
- Тут ти зустрінеш таких самих, - відповів йому старий. ⠀
Трохи згодом, інша людина наблизилася до цього місця і поставила те ж питання:
- Я тільки що приїхав. Скажи, батько, які люди живуть в цьому місті?
Старий відповів тим же :
- А скажи, синок, як поводилися люди в тому місті, звідки ти прийшов?
- О, це були добрі, гостинні і благородні душі! У мене там залишилося багато друзів, і мені було нелегко з ними розлучатися.
- Ти знайдеш таких же і тут, - відповів старий. ⠀
За усією цією сценою спостерігав городянин, що возився поряд зі своїм возом. Він підійшов до старого і запитав:
- Чому ти одному сказав, що тут живуть негідники, а іншому - що тут живуть хороші
Скрізь є і хороші люди, і погані, - відповів йому старий. - Просто кожен знаходить тільки те, що уміє шукати
Філіжанка кави
Група випускників престижного вузу, успішних, що зробили чудову кар’єру, прийшли в гості до свого старого професора. Під час візиту розмова зайшла про роботу: випускники скаржилися на численні труднощі й життєві проблеми.
Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов на кухню і повернувся з кавником і тацею, заставленою різними чашками: порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими. Одні були прості, інші дорогі.
Коли випускники розібрали чашки, професор сказав: – Зверніть увагу, що всі красиві чашки розібрали, тоді як прості і дешеві залишилися. І хоча це нормально для вас – хотіти тільки краще для себе, але це і є джерело ваших проблем та стресів. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву краще. Найчастіше вона просто дорожча, але іноді навіть приховує те, що ми п’ємо. Насправді, все, що ви хотіли, була просто кава, а не чашка. Але ви свідомо вибрали кращі чашки, а потім роздивлялися, кому яка чашка дісталася.
А тепер подумайте: життя – це кава, а робота, гроші, становище, суспільство – це чашки. Це всього лише інструменти для підтримання та змісту життя. Те, яку чашку ми маємо, не визначає і не змінює якості нашого життя. Іноді, концентруючись тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком самої кави.
Найбільш щасливі люди – це не ті, які мають все найкраще, але ті, які отримуюють все найкраще з того, що мають.
Притча "Про тріснуте відро"
Один старий мав два великі відра. Кожне з них висіло на кінцях коромисла, яке він носив на плечі. Одне відро було тріснуте, а інше - ідеальне. Під кінець довгого шляху від струмка до будинку ціле відро залишалося повним, а тріснуте було заповнене лише наполовину.
Цілих два роки це повторювалося день у день: старий приносив додому тільки півтора відра води. Звичайно, ціле відро пишалося своїми досягненнями. А ось бідне, тріснуте відро соромилося свого недоліку; воно було нещасливим, оскільки могло виконувати своє призначення лише наполовину.
Його уявна, надумана неспроможність тривала два роки - і ось одного разу у джерела відро звернулося до старого: "Мені так соромно за себе тому, що через тріщину в моєму боці вода увесь час виливається дорогою додому".
Старий посміхнувся: "Зате квіти зростають саме на твоїй стороні стежини, а не на стороні іншого відра. Я завжди знав про твою ваду, тому і посадив квіти з твого боку дороги, і щодня, коли ми йдемо додому, ти поливаєш їх.
У кожного з нас є своя особлива вада. Але, саме ці тріщини і недоліки роблять наше спільне життя таким цікавим і цінним. Приймайте людей такими, які вони є, і шукайте в них лише гарне.
Звертаюся до усіх "тріснутих відер": вдалого ВАМ дня, і не забувайте вдихати аромат квітів на вашому боці дороги...є
Притча про мудрого Вчителя.
Одного разу хлопець впізнав у перехожому свого вчителя з молодших класів. Він підійшов до старого і запитав:
– Ви мене не пам’ятаєте? Я був вашим учнем.
– Так, я пам’ятаю тебе третьокласником. І чим ти займаєшся зараз?
– Я викладаю. Ви так вплинули на мене, що мені теж захотілося виховувати юних учнів.
– Так? Дозволь мені поцікавитися, в чому ж виразився мій вплив?
– Ви насправді не пам’ятаєте? Дозвольте мені нагадати.
Одного разу мій однокласник прийшов в клас з красивим годинником на руці, який йому подарували батьки. Він їх зняв і поклав в ящик парти.
Я завжди мріяв мати такий годинник. Я не втримався і вирішив взяти його з цієї парти. Незабаром той хлопчик підійшов до вас в сльозах і поскаржився на крадіжку. Ви обвели нас усіх поглядом і сказали: «Той, хто забрав годинник, що належать цьому хлопчику, має повернути його».
Мені стало дуже соромно, але мені не хотілося розлучатися з годинником, так що я не зізнався.
Ви попрямували до дверей, замкнули ї і веліли нам усім вишикуватися уздовж стіни, попередивши: «Я повинен перевірити всі ваші кишені за однієї умови, що ви всі закриєте очі».
Ми послухали, і я відчув, що це був найбільш ганебний момент в моєму недовгому житті.
Ви рухалися від учня до учня, від кишені до кишені. Коли ви дістали годинник з моєї кишені, ви продовжували рухатися до кінця ряду. Потім ви сказали: «Діти, все в порядку. Ви можете відкрити очі й повернутися до своїх парт».
Ви повернули годинник власнику і не сказали більше ні одного слова з приводу цього інциденту.
Ось в той день ви врятували мою честь і мою душу.
Ви не заплямували мене як злодія, брехуна, нікчемну дитину. Ви навіть не спромоглися поговорити зі мною про цей епізод.
Згодом я зрозумів, чому. Тому що, як справжній учитель, ви не захотіли заплямувати гідність юного, ще несформованого учня. Тому я став педагогом.
Обидва замовкли під враженням цієї історії.
Потім молодий педагог запитав:
– Коли ви мене побачили сьогодні, хіба не згадали про цей епізод?
Старий учитель відповів:
– Справа в тому, що я обстежував кишені теж з закритими очима.
***
Справжній учитель — не той, хто тебе постійно виховує, а той, хто допомагає тобі стати самим собою.
Дуже хороша притча про маленькі, але такі великі добрі справи!
Одного чоловіка попросили пофарбувати човен. Він приніс свою фарбу та пензля і почав фарбувати човен в яскраво червоний колір, як його попросив власник.
Під час фарбування він помітив маленький отвір в корпусі човна і тихенько полагодив його.
Коли він закінчив фарбування, отримав свою плату та пішов.
Наступного дня власник човна прийшов до маляра і простягнув йому чек на суму, набагато більшу, ніж він отримав напередодні за фарбування. Маляр був здивований. Він сказав:
– Але ви вже заплатили мені за фарбування, Сер!
– Але це не за фарбування. Це за лагодження отвору в човні.
– О! Але це було зовсім маленьке служіння… воно не варте того, щоб платити мені таку високу суму за щось, таке незначне.
– Мій любий друже, ви не розумієте. Давайте я вам розповім, що сталося: Коли я попросив вас пофарбувати човен, я забув згадати про цей отвір. Коли човен висох, мої діти взяли його і поїхали на риболовлю.
Коли я повернувся і помітив, що вони взяли човен, я був у відчаї, тому як пам’ятав, що в човні був отвір. Уявіть мою радість, коли я побачив, як вони повертаються з риболовлі цілі і неушкоджені.
Тоді я обстежив човен і побачив, що ви полагодили отвір! Тепер ви бачите, що ви зробили?
Ви врятували життя моїх дітей!
У мене немає достатньо грошей, щоб оплатити вашу «маленьку» добру справу.
Так що, неважливо хто, коли або як, продовжуйте допомагати, підтримувати, витирати сльози, уважно слухати і ретельно лагодити всі “протікання”, які ви знаходите.
Друзі, можливо, ви вже за все своє життя полагодили численні “отвори в човнах” для кількох людей, навіть не усвідомлюючи, скільки багато життів ви врятували.
